Не одинокий

Лірика Лесі Українки

Лірика Лесі Українки

Леся Українка увійшла в історію літератури головним чином як автор драматичних творів і поем, в яких також сильний драматичний елемент. Виступила вона, однак, на літературному терені як поет-лірик. І на протязі всього свого недовгого, героїчного і страдницького життя весь час зверталася до лірики, бурхливо і неухильно піднімаючись на вершини, надзвичайно віддалені від перших дитячих спроб, у яких віддала свою данину сентименталізмові, що панував тоді в українській літературі. Але й ті спроби були позначені рисами справжнього таланту. Цей талант одним із перших помітив і привітав Іван Франко, чия критична чуйність і проникливість були воістину чудовими.

«З часу Шевченкового «Поховайте та вставайте, кайдани порвіте», — писав Франко у 1898 p., — Україна не чула такого сильного, гарячого та поетичного слова, як із уст сеї слабосилої хворої дівчини». Наведені, як і широко відомі, часто цитовані слова Івана Франка про Лесю Українку — «. ся хвора, слабосила дівчина, — трохи чи не одинокий мужчина на всю новочасну соборну Україну» — стосуються початків Лесиної творчості, переважно її раннього ліричного доробку, зібраного в книжці «На крилах пісень». Тим прикметніше, що найбільший український критик дожовтневої доби постеріг уже в тих молодечих творах основні риси автора: вольовість, мужність, енергію, незламність. Щоправда, Франко допустився несправедливості, яку легко пояснити: говорячи в своєму розумному парадоксі про «одинокого», тобто єдиного «мужчину» в тогочасній українській поезії, він не назвав другого: себе самого.

Уже 1890 року, тобто молоденькою дівчиною, пише Леся Українка програмний вірш «Contra spem spero».

Такі читаємо в ньому рядки:

Я на гору круту крем’яную

Буду камінь важкий підіймать

І, несучи вагу ту страшную,

Буду пісню веселу співать.

Так! Я буду крізь сльози сміятись, Серед лиха співати пісні, Без надії таки сподіватись, Буду жити! Геть, думи сумні!

Вірш цей перегукується з так само названим віршем Марії Конопницької, поетеси, яку дуже цінила Леся Українка, але є, розуміється, твором цілком оригінальним. Це, однак, не знімає питання про значення творчості чудової польської письменниці для чудової письменниці української. Цим питанням варто було б уважніше зайнятися нашим літературознавцям. Не менш цікава і проблема — яке місце займав у творчому житті Лесі Українки, поряд з любимими нею — Пушкіним, Некрасовим, Гейне, Шевченком — Адам Міцкевич. Мова йде не про впливи і запозичення, а про ту атмосферу, в якій виростав творчий дух великої поетеси, підіймаючись над юнацькими захопленнями, коли Леся Українка вважала себе ученицею обдарованого, але не дуже високого і широкого в польотах думки і не дуже оригінального у її художньому втіленні поета Михайла Старицького, коли їй не чужими були і симпатії до Надсона.

Вірш «Contra spem spero!» ще ніби наскрізь суб’єктивний, але в ньому уже почуваються зародки того вольового, бойового духу, яким сповнена творчість Лесі Українки.

Не зовсім ясно, про яку «роботу» писала поетеса того ж таки 1890 року:

Нащо даремнії скорботи?

Назад нема нам вороття!

Берімось краще до роботи,

Змагаймось за нове життя.

[. ] В усякому разі, згадуючи всю діяльність і творчість Лесі Українки, а надто її гостру публіцистику, не можна ніяк погодитись, ніби, кличучи братись до роботи, вона будь-коли закликала до «малих діл», «каганцювання», до примирення з панівними класами й плазування перед ними, до чого штовхали українську інтелігенцію ідеологи хуторянства, просвітянства, буржуазні ліберали, націоналісти, угодовці.

Проникливе око поетеси незабаром побачило той процес, що відбувався в Росії, зокрема на Україні, саме у 90-ті роки, побачило ту нову силу, яка виходила на передній кін історії:

Досвітні огні, переможні, урочі, Прорізали темряву ночі, Ще сонячні промені сплять, — Досвітні огні вже горять, То світять їх люди робочі.

Правда, іноді ще лунає у Лесі мотив самотньої боротьби. Приміром, поезія «У чорную хмару зібралася туга моя» кінчається такими рядками:

Нехай там збирається гірша, страшніша негода,

Нехай там узброїться в гостру огненную зброю,

Я вийду сама проти неї І стану — поміряєм силу!

Цей мотив гордої самотності, індивідуальної боротьби з темними силами суспільства, з тяжкими обставинами особистого життя можна зрозуміти, пильніше вдивившись у біографію письменниці і пригадавши суспільні відносини на Україні того часу. [. ]

Леся Українка, що взагалі мала нахил по-своєму освітлювати і по-своєму повертати світові теми, роблячи це з дивовижною і мало зрозумілою для більшої частини її сучасників сміливістю, підкреслювала символічне значення прометеївського міфа, прометеївського духу, «прометеїзму»;

Крик Прометея лунає безліч разів скрізь по світі, Він заглушає собою потужні громи олімпійські,

«Нащадки Прометея» — улюблений і повний виразного змісту вислів письменниці.

Брати мої, нащадки Прометея!

Вам не орел розшарпав груди горді, —

Бридкі гадюки в серце уп’ялись.

Ви не приковані на тій кавказькій кручі,

Що здалека сіяє сніжним чолом,

Про в’язня звістку людям даючи!

Ні, ви поховані в землянках, звідки навіть

Не чутно брязкоту кайданів, ні стогнання,

Ні непокірних слів. —

з такими словами болю й співчуття зверталась Леся Українка до товаришів-революціонерів, мучених у царських тюрмах та на засланні. «Нащадки Прометея» — найвища в її устах похвала. «Нащадками Прометея» вважала вона великих людей всіх епох і народів.

І поряд з іменем міфічного богоборця з’являється у Лесі Українки ім’я конкретного, історичного вождя повсталих рабів — ім’я Спартака.

[. ] Якщо взяти лірику Лесі Українки у сукупності з усією творчістю та з її гострими публіцистичними і критичними роботами, то перед нами ясно постане образ незламного борця і бійця, рідний образам Байрона, Віктора Гюго, Гейне, Петефі, Міцкєвича.

І все ж слова Франка про Лесю Українку, як «одинокого мужчину», вели іноді до однобокого розуміння її творчого обличчя. Так, її поезія була мужньою, сміливою, вольовою, бойовою. І разом з тим у серці цього «одинокого мужчини» — що, між іншим, відзначив і Франко — таїлась глибока ніжність, чиста жіночість, жадоба кохання. Таїлась — і іноді виливалась у слова, здебільшого забарвлені смутком, що був спричинений і обставинами особистого життя, і обставинами життя суспільного.

[. ] Іноді сум Лесі Українки переростав у розпач, у бажання зректися життя, вийти з нього:

Хотіла б я уплисти за водою,

Немов Офелія уквітчана, безумна.

Не забудьмо, що такі моменти бували і в Лєрмонтова, і в Шевченка («. закрий, серце, очі. «), і навіть у Пушкіна. І треба пам’ятати, чим пояснювались подібні настроїв ті часи.

Але мотиви смутку й розпачу не могли скорити ту, що на щиті своєму написала: «убий, не здамся». І в тому ж самому циклі «Ритми», звідки взято щойно наведену цитату, читаємо слова:

Що ж не дає мені промовить просто: «Так, доле, ти міцніша, я корюся». Чому на спогад сих покірних слів рука стискає невидиму зброю, а в серці крики бойові лунають.

Говорять: поезія думки, поет думки. Це нічого, власне, не означає. Бездумна поезія — не поезія. Слова Пушкіна, що «поезія. повинна бути дурнуватою» — іронічний парадокс, найблискучіше заперечений самим Пушкіним. Навіть «чистий» лірик Фет раз у раз вдавався до філософських роздумів.

Але, звичайно, є поети, творчість яких особливо насичена думками, змаганням ідей, інтелектуальними шуканнями. До таких поетів належала Леся Українка. Про долю тиранів і народів міркує вона в знаменитій поезії «Напис в руїні» (1904 р.) з гостро революційним закінченням:

Умер давно той цар з лицем тирана, Зоставсь по ньому — круг і збитий напис. Співці, не вгадуйте, ви, вчені, не шукайте, Хто був той цар і як йому наймення: З його могили утворила доля Народу пам’ятник — хай згине цар!

Характерне в цій поезії підкреслення однаковості облич усіх тиранів, усіх царів:

. лице його подібне до Тутмеса і до Рамзеса, і до всіх тиранів.

. Лице його подібне до Тарака, До Менефта, як і до всіх тиранів.

Оригінальний, несподіваний поворот теми, властивий для Лесі Українки, про що вже говорено, вражає в поезії «Забута тінь» (1898 p.), де, як відомо, автор, згадавши про «безсмертну пару» — «Данте й Беатріче», — нагадує читачеві про «убогу постать», «тремтячу тінь» — Дантову жінку.

Вина ділила з ним твердий вигнання хліб, Вона йому багаття розпалила Серед чужої хати. І не раз Його рука, шукаючи підпори. Спиралась на її плече запевне.

[. ] Коли міркуєш про багатство Лесиної тематики, про вміння її літати по далеких країнах і давніх епохах, у яких завжди знаходила вона суголосне сучасності, то згадуються слова, що ними характеризовано свого часу Пушкіна: дар перевтілення.

Леся Українка була поетом боротьби ідей, але ці ідеї вона завжди одягала в конкретні форми. Вона любила реальне життя. Прикладом тому є хоч би її драматичні твори з античного світу, зокрема — ремарки в них з докладними описами життя, побуту, одежі і т. д. [. ]

Маючи незрівнянний дар перевтілюватись, озброєна широчезними знаннями, Леся Українка не раз відгукувалась своїми творами на різні літературні голоси. Шевченко, якого вона божествила, тільки за ранньої пори її творчості мав на неї безпосередній стилістичний вплив. Зате взяла вона від нього невгамовний і незламний бунтарський дух, на всю путь озброїлась його гаслом «Борітеся — поборете». Не можна не побачити в поезії Лесі слідів навчання у античних трагіків, у Пушкіна, Лєрмонтова, Некрасова, Міцкевича, а також і у Гейне. Але ні на кому не позначається з такою очевидністю, що творче засвоєння великих майстрів — одно, а наслідування, епігонство — зовсім інше, як на Лесі Українці.

Перші відомі нам твори Лесі Українки були значною мірою наслідуванням народних пісень. Крізь усе своє життя пронесла вона любов до народної творчості, яку прекрасно знала, що з особливим блиском виявилось у «Лісовій пісні». Раз у раз у поезіях Лесі до самої кончини її стрічаємо ми фольклорні елементи, уживані дедалі з більшим тактом, дедалі з більшою художньою виправданістю.

Форма поезій Лесі Українки вражає, як і форма поезій учителя й друга її, Івана Франка, надзвичайною різноманітністю строфіки, метрики, ритміки. Тут маємо і канонічні сонети, октави, секстини, гекзаметри, і цілком оригінальні строфічні побудови, і п’ятистопні білі ямби, до яких вона все охочіше зверталася, бо давали вони великий простір для думки і можливість використовувати і ораторські, і розмовні інтонації, і розмаїті форми «свобідного вірша» (верлібру), якими написані такі чудові речі, як «Завжди терновий вінець», «Уривки в листах (у циклі «Кримські відгуки»). [. ]

Щодо білих п’ятистопних ямбів, то інколи збивалася в них поетеса на шестистопні рядки (таке бувало навіть, — правда, дуже рідко, — у Пушкіна). Слід відзначити також, що Леся Українка не ганялася спеціально за особливо свіжими, багатими, а тим більше вишуканими римами. При цьому, одначе, слід пам’ятати стан тогочасної української віршувальної техніки взагалі. Можуть сучасного читача збентежити й деякі незвичні тепер наголоси у Лесі Українки. Деякі з них можна пояснити молодістю автора, технічною недосвідченістю (рідний, самотний, душний, світовий, давнина — у циклі «Подорож до моря року 1888»), а також, може, впливом волинської говірки. Проте ряд наголосів, що розходяться з нормативами сучасної літературної мови, вживала Леся Українка досить послідовно все своє життя. Над цим слід було б задуматися нашим лінгвістам.

Не вишукуючи нарочито оригінальних епітетів, Леся зате раз у раз давала епітети надзвичайної влучності й тонкості: «буря ясноока»; «рудий хамсін»; «У жовтій та сліпучій млі»; «біловійний туман»; «злато-багряна верба» (восени). Мальовничість, пластичність її образів викликають у нас подив і захват:

При березі гори в жалобі,

Снігами лямовані хмари,

Всі чорні, мов покрив на гробі,

Під ними узгір’я, як мари.

Леся Українка була дуже музикальною людиною в прямому смислі слова. Вона любила і знала музику, добре грала на роялі. В елегії «До мого фортеп’яно» ми читаємо такі зворушливі рядки:

Мій давній друже! мушу я з тобою Розстатися надовго. Жаль мені! З тобою звикла я ділитися журбою, Вповідувать думки веселі і сумні.

Источник:
Лірика Лесі Українки
Критична стаття "Лірика Лесі Українки;quot;, Максим Рильський. Літературна критика від відомих діячів української культури адаптована для сучасного вивчення
http://www.ukrlib.com.ua/krstat/printout.php?id=17

Мультфильм Одинокий воин

В город пришел молодой человек по прозвищу Наемник. Он хочет обменять магическую шкатулку на своего верного оруженосца, который был похищен стражей великого магистра. Договорившись со злодеем о сделке, парень просит еще и дракона. За такую дерзость стража столкнула парня и его слугу в море. Им удалось выжить. В тот же вечер товарищи повстречали в таверне таинственную незнакомку. Девушка предложила Наемнику стать проводником для ее друзей в волшебные земли. Юноша согласился.

Путь был не близок и опасен, путники еле остались в живых. Вечером они устроились на ночлег среди гор. Познакомившись ближе, Наемник заметил лысого мальчика. Это был Тамо, его тело служило сосудом для пророка Дельты. Он — ключ к будущему Вселенной.

Прибыв в волшебные земли, друзья хотят спрятать ребенка от злых сил, но не успевают. Его похитили. Теперь опасность грозит всему миру, нельзя чтобы разрушились небесные врата. Злодей Кей посадил дитя в сферу и включил магический механизм. Когда произойдет затмение солнца, темные силы будут выпущены на свободу.

Наемник и его новые товарищи сражаются с воинами тьмы, развернулась жестокая битва. Команде удается попасть в башню, где заключен ребенок. Нелегкая схватка с колдуном Кеем закончилась победой для Наемника и его друзей. Мальчика освободили живого и невредимого. Зло изгнано навсегда.

Источник:
Мультфильм Одинокий воин
Парень по прозвищу Наемник — борец за справедливость, всегда на стороне добра. Однажды его изгнали из родного города лишь за то, что остался жив, когда остальные погибли. Воина подставил злобный колдун Кей. Юношу не сломила такая ситуация, он все равно продолжил помогать людям, выручая их из беды. Ему предстояла нелегкая битва с черной магией и ордой вооруженных солдат. Но Наемник не одинок, у него отличная команда, с которой ни один враг не страшен.
http://www.ivi.ru/watch/66860/description

Не одинокий

7. Языковой лагерь за границей: веселый детский отдых и обучение.

8. О пользе английского языка

Когда открываешь томик Лермонтова и погружаешься в мир его удивительной, пронизанной безысходной грустью поэзии, то почему-то никогда не можешь представить его улыбающимся или спокойным. В памяти всплывает лицо с мрачными всезнающими темными глазами, в которых застыли одиночество и тоска. В чем же причина этого трагического разлада с жизнью? В несносном характере, в язвительном остроумии, которое он изливал на то, что вызывало его презрение и гнев? В судьбе, которая, рано лишив его родительской ласки, отказалась подарить ему встречу с женщиной, которая бы любила и понимала его, с теми людьми, которые могли бы стать друзьями-единомышленниками? В том времени, когда страх преследования стал нормой отношений между людьми? Не знаю. Может быть, все это причудливо сплелось и соединилось в этом сумрачном гении России.

Но, наверное, лучше всего скажут о душе поэта его стихи. Все нюансы, все оттенки одиночества находим мы в его поэзии. Пожалуй, наиболее конкретное понимание одиночества как заключения в тюрьме отразилось в стихотворении «Узник», которое было написано во время ареста Лермонтова за стихотворение «Смерть Поэта». Отсюда и такая точность реальных деталей тюремного быта.

Одинок я &#151 нет отрады;
Стены голые кругом;
Тускло светит луч лампады
Умирающим огнем.

Одиночество в темнице обусловлено внешними обстоятельствами, которые не зависят от человека. Но почему же поэт бесконечно одинок даже среди горячо любимой им природы? Ведь красота ночного пейзажа так волнует и притягивает поэта, очаровывает торжественной тишиной и покоем. Все здесь полно гармонии. Даже «пустыня внемлет богу, и звезда с звездою говорит».

В небесах торжественно и чудно!
Спит земля в сиянье голубом.
Что же мне так больно и так трудно?
Жду ль чего? жалею ли о чем?

Здесь настроение покоя и тишины вдруг резко прерывается, как от ощущения внезапной боли. Почему это происходит? Сам лирический герой задает себе тот же вопрос, пытаясь разобраться в причинах своей отъединенности от мира, своего одиночества. Торжественное величие ночи, в которой все полно гармонии, только обострило разлад в его душе, но в то же время этот слиянный мир красоты дарит ему мечту о соединении с природой и людьми, желание гармонии, стремление преодолеть противоречия в отношениях с окружающим. О чем же теперь мечтает герой, если не жалеет о прошлом и не ждет ничего от будущего?

Я ищу свободы и покоя!
Я б хотел забыться и заснуть!

В лирическом монологе «И скучно и грустно» уже нет взрыва эмоций. Как бы отрешившись от всяких чувств, герой смотрит «с холодным вниманьем вокруг», давая трезвую оценку своего нынешнего восприятия жизни. Каждая строфа этой лирической миниатюры называет одну из ценностей жизни, чтобы затем ее опровергнуть.

Желанья. что пользы напрасно и вечно желать.
А годы проходят &#151 все лучшие годы!

Человек не может жить без желаний: они дают ему силы, чтобы чего-то добиться, заставляют поверить в себя и ощутить радость достижения цели. Но в этих двух строчках поэт говорит о бессмысленности и бесполезности желаний, которые отдаляются от него, как горизонт. И так проходит жизнь, вызывая раздражение и разочарование. Любовь. Это прекрасное чувство обогащает душу, заставляет по-новому взглянуть на окружающее, забыть горести и печали. Таково пушкинское понимание любви. Но Лермонтов признает только вечную любовь, которая навсегда связала бы его с близким и верным человеком.

Любить. но кого же. на время &#151 не стоит труда,
А вечно любить невозможно.

Страсти тоже рано или поздно утихнут, «их сладкий недуг исчезнет при слове рассудка». Итак, герой лирического монолога приходит к безотрадному итогу: не остается в жизни вещей, не презираемых им. Значит &#151 опять одиночество, только оно.

Даже в неодушевленных образах природы воплощены мысли Лермонтова об одиночестве: «Белеет парус одинокий», старый утес стоит одиноко «и тихонько плачет. в пустыне», дубовый листок тоже «один и без цели носится по свету». Эти образы овеяны бесконечным одиночеством и тоской о счастье.

Таким образом, своими лирическими произведениями Лермонтов утверждает мысль о том, что там, где господствует антигуманное, жестокое и фальшивое общество, обесцениваются независимая мысль, искреннее чувство, человечность. Здесь нет места прекрасному и высокому. Лирика Лермонтова полна скорби об одиночестве человека в мире.

Лермонтовские стихи об одиночестве навевают светлую грусть, вызывают желание понять этого великого поэта, побольше узнать о нем и, конечно же, огромное восхищение этим неповторимым талантом.

Источник:
Не одинокий
7. Языковой лагерь за границей: веселый детский отдых и обучение. 8. О пользе английского языка Когда открываешь томик Лермонтова и погружаешься в мир его удивительной, пронизанной
http://www.kostyor.ru/student/?n=73

Не одинокий

Детям разных народов,

отстаивали свою свободу,

боролись за счастье детей.

Как у черненького братца

Волосенки не ложатся,

Завиваются в колечки,

Словно шерстка у овечки.

Сыну желтенькому мать

Стала песню напевать:

Целый день ткала шелка,

Ой, болит моя рука!

Ой, устала до чего,

Больше нету сил!

А хозяин ничего

Мне не заплатил.

Стану напевать я:

У тебя есть братья,

Будешь вместе с ними

Ты в огне и в дыме,

С ними победишь.

Сыну смугленькому мать

Стала песню напевать:

Не буди отца, сынок,

Твой отец усталый лег.

Дай ему передохнуть —

Завтра снова спину гнуть.

На болотистых полях

Не один уже зачах.

Отдыхать нельзя им —

Не велит хозяин.

Стану напевать я:

У тебя есть братья,

Где отцам не сладить,

Спи, мой ненаглядный,

Сыну беленькому мать

Стала вот что напевать:

Спи сынишка маленький.

Скоро вырастешь большим,

На заводе у машин

Встанешь за отцом.

Твой отец в тяжелый год

Отбивал в бою завод

Для того, чтоб ты, сынок,

Для себя работать мог.

Стану напевать я:

Не забудь о братьях

Там, в чужом краю.

Будешь вместе с ними

Ты в огне и в дыме,

С ними победишь».

  • Моссовет — в Москве хозяин, Он заботится о нас. В новый дом переезжаем — Он дает в квартиру газ. По Садовой, по Неглинной Рассылает он ма …

«>Моссовет — в Москве хозяин — Прочитано 3426 раз(а)
Раньше с палкой, с посошком Дед Мороз ходил пешком. Он теперь совсем не тот, Нынче мы привыкли: Дед Мороз под Новый год Мчит на мотоцикле …

«>Деды — близнецы — Прочитано 4325 раз(а)
Ура, у нас живет герой В квартире семьдесят второй! Не кто-нибудь — сам управдом Принес такую весть. И вот к герою мы идем Взглянуть, как …

«>Где живет герой? — Прочитано 4372 раз(а)
Всюду флаги и огни, Вся в огнях столица. Нам, наверно, эти дни Долго будут сниться.

«>Всюду светятся огни — Прочитано 3677 раз(а)
Было лето, Пели птички. Павлик ехал В электричке. Вдруг на станции Фили Две девчонки В дверь вошли. …

  • Я лежу, болею, Сам себя жалею. Повздыхаю на спине, Снова на бок лягу. Не идут друзья ко мне Навестить беднягу. …

«>Я лежу, болею. — Прочитано 4336 раз(а)
Она лежит трехногая В кухне, на боку. Испытала многое На своем веку. Давно ей кто-то грудь прожег, На ней забыли утюжок. Потом котята ла …

«>Хромая табуретка — Прочитано 3885 раз(а)
На комод уселась к нам Глиняная птица И глядит по сторонам: «Чем бы поживиться?»

«>Хищница — Прочитано 3640 раз(а)
Сказали нам, что он раним, Но что талант он — …

«>Херувим — Прочитано 3723 раз(а)
А у меня опять хандра! Мне скучно с самого утра. Тоскливо целый день. Мне говорят, что я хитра И это просто лень, Что в младших классах Не хандр …

Источник:
Не одинокий
Читать стих Агнии Барто Братишки онлайн текст
http://vseskazki.su/detskie-stihi/agniya-barto/bratishki-stih.html

(Visited 1 times, 1 visits today)

Популярные записи:

Отношения с парнем психология Как кокетничать с парнем?Заигрывание с парнями и мужчинами является неотъемлемой… (2)

Примеры конфликтных ситуаций и их решение 12 конфликтных ситуаций на детской площадке Наверно, многим из нас… (2)

Расторжение брака между супругами Пришлось вызывать на ковер бывшего принца, а ныне Горыныча. Попыхав… (1)

Муж ушел к женщине старше Муж ушёл к женщине старше по возрастуэто все из за… (1)

Обмани меня, Я крепко сплю. О мужчине, с которым я сейчас встречаюсь,… (1)

COMMENTS